Макаренко Наталія, психолог-консультант у методі позитивної психотерапії
Перше психотерапевтичне інтерв’ю* - як зустріч із самою собою. Чи можна було б когось попросити описати, якою я є? Звичайно, можна. Проте мені здалось більш цікавим поглянути на себе в дзеркало саморефлексії, спокійно роздивитися – з ніг до голови (фантазії, сенси, думки, почуття, відчуття, емоції). Познайомитися з собою, уявити, що я нічого не знаю про людину, яка дивиться на мене із дзеркала. І, здається, експеримент виявився успішним.
Як запит я сформулювала своє бажання дослідити «мертві зони» власної психіки, відшукати ресурси, завдяки яким змогла б знаходити вихід зі складних життєвих ситуацій і розвиватися.
Як з’ясувалося, найпроблемнішими (а відтак і найресурснішими) для мене наразі є зміни як такі, хоча необхідність кардинального перетворення життя вважаю справою першочерговою і, як казав один із класиків, архіважливою. Проте на сьогодні я не в змозі підібрати необхідний темп: то мені здається, що нічого не змінюється, то відчуваю, що занадто багато від себе вимагаю. Мене зацікавили причини такої амбівалентності. Що для мене означає нове і що старе? У чому причина дисбалансу, а отже, і внутрішнього конфлікту?
…Мільйони років тому. У темній печері серед купи галуззя і каміння очікує на прийдешнє величезне яйце динозавра. «Я покликане оберігати тебе від зовнішніх загроз – від вітру, холоду, хижаків, - мовить яйце до зародка. - Я даю тобі прихисток і харчування, щоб ти міг рости і розвиватися». Минуло нетепле літо, настала як ніколи холодна осінь, а потім зима. Щоб уберегти від холоду, яйце наростило свою шкаралупу, з кожним днем вона ставала все товстішою – звичайно, щоб захистити, зберегти… Коли ж настав час малятку вибиратися, то воно не змогло це зробити, оскільки шкаралупа виявилась занадто товстою… Це було останнє яйце останнього динозавра на Землі…
…У старому зароджується нове. Старий бурдюк зберігає і оберігає молоде вино, яке без надійного, зробленого з гарно видубленої шкіри і, слід зізнатися, не дуже презентабельного на вигляд бурдюка не змогло б належно визріти і отримати свій неповторний, задеркуватий, хмільний смак…
Мій батько був людиною залізної волі, консервативних поглядів, закритим, схильним до безумовної віри – в ідеали, принципи, вищу силу, що керує життям, комуністом і містиком водночас, зі своєю, інколи незбагненною логікою, фантастичним внутрішнім світом. У нього була феноменальна пам’ять, ідеальний музичний слух і надзвичайний зв’язок з природою. А ще він мав зламану мрію – літати. Завдяки фатальному збігу обставин небо його відштовхнуло, викинуло на узбіччя життя. Аби втекти від реальності, він пив, пив, аби випустити свого звіра – своє розчарування, біль і гнів. Заради сім’ї він припнув свого Мінотавра – за сім років не випив жодної краплі спиртного. Зрештою, закутий у залізні кайдани волі, звір зжер батька зсередини – він помер від раку.
Мама – його повна протилежність, тато називав її вічною студенткою, бо вона ніколи не переймалася майбутнім і не страждала від надмірної рефлексії. Відкрита до спілкування, жадібна до нової інформації у будь-якому її прояві, приязна, смішлива і трохи наївна. А ще - матеріалістка з анархічними проявами (проте десь у душі – пантеїстка, багатобожниця), нетерпляча і категорична, вона не визнає авторитетів і обмежень. І водночас вірна, войовнича і жертвенна, як Жанна Д’Арк, готова допомогти, і не словом, а ділом – доглядати за термінальними хворими, не гидуючи робити при цьому найбруднішу роботу, чи тягати важчелезні сумки, аби забезпечити сім’ю консервацією…
Боротьба і єдність протилежностей – це про моїх батків. Так, на перехресті різноспрямованих тенденцій сформувався і мій характер, виробилися основні, базові цінності. Лід і полум’я, холодне аналітичне раціо і вир почуттів, великодушність і помисливість, оптимізм і приреченість, занурення у містичні глибини несвідомого і прагнення бути тут і зараз, жалість, співстраждання, що роздирає серце, і відсторонене споглядання людських пристрастей – я дитина своїх батьків.
Як відомо з фізики, дія дорівнює протидії (здається, третій закон Ньютона), тож коли на інертне тіло діють з однаковою силою в протилежних напрямках, то бідне тіло залишається у спокої. Мабуть, воно просто боїться рухатися, аби його не розмшматувало.
Проте, якщо це тіло перестане бути інертним і усвідомить переваги різнобіжних сил, які відкривають йому необмежені можливості (на 180°!), тоді тіло стає «Я», а протиріччя – ресурсами розвитку.
Традиції, консервативність, принципи, глибина відчуттів, успадковані від батька, сформували кокон, в якому я перебувала, аби пристосуватися до дійсності, вирости, набратися сил. Однак, залишаючись в ньому занадто довго, я трохи не задихнулася, ледь не перестала існувати. Проклюнутись до світу мені допоміг мамин пофігізм, неприйняття рамок і правил, усвідомлення, що я сама собі сама. А зараз настав етап гармонізації, балансу - інтеграції і материнської, і батьківської частин для набуття Самості, а отже – розширення своїх можливостей до ∞.
І все це – здобуток першого інтерв’ю, наслідок діалогу самої з собою.
*Перше інтерв'ю - метод позитивної психотерапії, що застосовується на початку роботи з клієнтом, а також під час навчального курсу.
|
